Мы создаем волны.

Резонанс. Мы создаем волны. Иногда штормы!

 
Четверг, 05 Июнь 2014 10:41

Захланність невігластва

Ще прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Спенсер-Черчілль якось мовив: «Ніщо так не рятує від нових помилок, як вміння вчасно зупинитися». А «залізна леді» Маргарет Тетчер любила повторювати: «Двічі на граблі наступає або повний невіглас, або той, хто не прагне робити висновків із помилок».  Традиційно, що в розсудливих чи досвідчених набираються мудрості, як правило, ті, хто не хоче держаком граблів перетворювати своє чоло в криваве місиво. Іншим важче. І лоба свого не шкодують, і, що прикріше, мимоволі зізнаються у відсутності високого інтелектуального «IQ».

Наприкінці квітня група львівських журналістів – шеф-редактор Львівського інтернет-ресурсу «Zaxid.net» Олег Онисько,редактори сайту «Наші гроші. Львів» Олександра Губицька й Наталя Онисько, шеф-редактор ТРК «Люкс» Парасковія Дворянин – провели прес-конференцію. Присвячена вона була, на думку «маститих» акул пера й мікрофону, дуже актуальній і своєчасній в цей непростий для України час темі – публічному обговоренню судового позову до них начальника департаменту державної служби боротьби з економічною злочинністю МВС України Василя Пісного. От тільки ініціатори заходу у своїх розлогих монологах не стали акцентувати увагу колег на тому, що генерал-лейтенант міліції звернувся до суду за захистом своєї честі, гідності й ділової репутації за надрукований в їхніх виданнях на нього наклеп, а спробували подати керівника департаменту таким собі агресивним кровопивцем вільної преси, який своїми діями прагне за будь-яку ціну затулити їм, тобто представникам цієї вільноти, рота. А відразу після прес-конференції ще й поспішили розмістити в онлайн-газеті Львівських новин «Варіанти» (http://www.varianty.net/19007-paskhalni-zhurnalisty-obitsiaiut-peremohty-zakhlannist-pisnoho#.U2X5fIF_u84) кілька відеороликів зі своїми виступами під красномовним заголовком «Пасхальні журналісти обіцяють перемогти захланність Пісного».

Важко збагнути ексцентричну епатажність цих майстрів журналістської ниви, що вони намагалися повідати читачам, віднісши себе до пасхальних. Чи то натякнути, що вони вічні у своєму стремлінні клепати у своїх виданнях брехливі публікації? Чи то для них така негідна для представників ЗМІ поведінка, коли вони обливають помиями будь-кого, є суцільним святом? Чи вони особливо щасливі тим, що принизили честь В. Пісного саме в період Великого Посту й перед Світлим Христовим Воскресінням? Втім, щодо їхніх обіцянок перемогти, то, як відомо, вони бувають і «цяцянками». Особливо, коли не враховується міць і силу держаків грабель. Христос то в Пасхальний день воскрес, а чи «воскреснуть» вони після судових засідань з-під пресу відповідальності за накалякане.

Поспішність далеко не завжди буває успішністю. І ця нестримність, з якою група журналістів поспішила озвучити свої «претензії» до В. Пісного, що скористався конституційним правом відстояти свою честь і гідність у судовому порядку, лише засвідчила слабкість їхньої позиції. Адже відомо, хто переконаний в своїй правоті не вдається до публічної підтримки. Тим паче, до голослівних і розлогих субєктивних суджень, якими були переповнені виступи ініціаторів прес-конференції. Їхні меседжі радше нагадували волання про масову допомогу, коли одна частина головного мозку вже усвідомлювала програшність партії, а інша ще сподівалась навальним закликом «ату його, ату» налякати й зупинити неминуче. Та й настрій, з яким організатори заходу вийшли до колег, свідчив про далеко не бійцівський дух. Мало того, замість публічної показової екзекуції вийшло жалюгідне самобичування, під час якого, захопившись багатослів’ям, журналісти визнавали свої помилки й юридичні прорахунки.

Першим слово взяв Олег Онисько, шеф-редактор інформаційного сайту «Zaxid.net», де спочатку з’явилася перша наклепницька публікація. Він спробував пояснити, що ні в його діях, як керівника видання, ні в діях журналістів О. Губицької та Н. Онисько, яким він замовив публікацію, не було злого умислу безпідставно чорнити В. Пісного. Однак тут же спростував свої слова, заявивши, що саме оперативна інформація про можливе призначення генерал-лейтенанта або начальником Львівської обласної міліції, або керівником департаменту міліцейського главку стала реальним приводом появи «журналістського розслідування».

Сама ідея розслідування виникла тому, що Василь Пісний виключно активно претендував на вагоме призначення, - заявив він. - Бо як заступник голови облради генерал мало кому був цікавий. А от як начальник обласної міліції, який має вплив, а тим більше як керівник департаменту по всій Україні… Цілком очевидно, що від такої людини багато що залежить.

Тобто, сам редактор сайту визнав, що замовив публікацію саме тоді, коли керівництво МВС розглядало кандидатуру В. Пісногона нову, з більш високими повноваженнями посаду. Мало того, коли В. Пісний заявив на всю Україну, що, ставши начальником департаменту служби боротьби з економічною злочинністю, нарешті покладе край масовим корупційним схемам, що процвітають на Львівщині. Ясно, що такими красномовними відвертостями В. Пісний сполохав аж ніяк не представників ЗМІ, яким в навязаному ними протистоянні відведено роль звичайних пішаків. Не виключено, одноразових.

Наявність злого умислу в своїх діях підтвердила й один із авторів наклепницької публікації Н. Онисько. Вона повідомила, що поки Василь Пісний був першим заступником голови Львівської облради, то писати про нього бажання не було. «Це питання просто нашої роботи», - наголосила вона. Щоправда, не уточнила, яку саме роботу мала на увазі, бо їхня стаття суперечить не тільки вимогам українського законодавства (ст. 11 Закону України «Про інформацію», ст. 24 Кримінального Кодексу України, ч. 3 ст. 277 Цивільного Кодексу і т. д.), а й «Кодексу професійної етики українського журналіста», прийнятого на Х з’їзді Національної спілки журналістів. А в п. 6 цього Кодексу чорним по білому написано, що в своїй професійній діяльності журналіст повинен «дорожити власним авторитетом та репутацією» і «несе не лише юридичну, а й моральну відповідальність перед суспільством за правильність повідомлень і справедливість суджень, поширених за власним підписом». А те, що автори замовної наклепницької публікації чхали на власний авторитет та репутацію і не думали про наслідки, свідчить і неприпустима за інформаційними законами ремарка, яку вони вмістили наприкінці статті. У ній вони відкрито звернулися до міністра внутрішніх справ А. Авакова із закликом не допустити (!) Василя Пісного на нову посаду.

Як кажуть, коли хочеш збагнути, для чого написана публікація, прочитай перший і останній абзаци. Виходить, замовлена О. Ониськом наклепницька стаття про Василя Пісного писалася лише з однією метою – примусити А. Авакова не поставити свого підпису під указом про призначення генерал-лейтенанта начальником департаменту. Це не те, що умисел, а відкритий заклик, якщо не справжній наїзд на міністра. В журналістській практиці такі дії вважаються неприпустимими, оскільки не входять до повноважень ЗМІ. І згідно ст. 11 «Кодексу професійної етики» такі порушення «піддаються громадському осудові, розглядаються на зборах редакційних колективів та радами професійної етики у первинних організаціях Національної спілки журналістів».

Втім, частина місцевих журналістських колективів, як і регіональна спілка журналістів всупереч цьому Кодексові замість осуду чомусь стала на захист умисних неправомірних дій авторів наклепу. Таке враження, що вони не знайомі ані з українськими законами, ані з професійними законодавчими актами.

А О. Онисько у своєму виступі продовжив своє самовикриття. Прагнучи, вочевидь, виглядати оригінальним, він сипав іноземними термінами, а замовний пасквіль назвав «фактчекінгом». Дослівний переклад цього сліпо запозиченого терміну з англійської – «перевірка фактів». У великих інформаційних корпораціях є цілком формально прописані процедури, які вказують, як працювати з чутками й новинами. Якщо, скажімо, вдалося виудити з безмежного інформаційного простору щось, що може зацікавити видання, то, насамперед, це слід перевірити мінімум з двох незалежних джерел. І лише тільки, коли журналіст остаточно переконається в достовірності фактів, тоді дозволяється публікувати. За кордоном чітко усвідомлюють, які багатомільйонні позови можуть очікувати на тих, хто зігнорує ці негласні закони. Особливо, коли мова заходить про посягання на честь і гідність особи чи фірми.

Вочевидь, О. Онисько, захопившись іноземними словесами, не став глибоко вникати у зміст термінології. Бо інакше так патетично не кидався б фразами, намагаючись продемонструвати, що його видання йде в ногу із часом, адже для тих, хто в цьому розуміється, це з боку виглядало, мяко кажучи, кумедно.

Шеф-редактор «Zaxid.net» не приховував, що після появи інформації про призначення Василя Пісного, вельми зацікавився його «минулим», шукаючи за будь-яку ціну, навіть без належної перевірки фактів (що грубо суперечить ст. 28 Закону «Про інформацію») компромат.

- Стаття стосувалася його минулого, - заявив О. Онисько. - Минуле пана генерала виявилось не дуже привабливим. Зокрема, йшлося про те, що він 5 місяців (не 5 а 2 місяці авт.) провів у СІЗО за підозрою в рекеті в 90-х роках. Так само в статті згадувалося про чисельну нерухомість, яку пан Пісний якимось чином заробив на міліцейській службі. Там були елементи журналістського розслідування, що стосувалося його нинішнього майна. Це фактчекінг – збір загальновідомих речей, але забутих.

Шеф-редактор сам зізнався, що не намагався зясувати істину, перевіривши факти документально, а прагнув покопирсатися «в минулому». І, вочевидь, розраховуючи на читацьку необізнаність, прагнув шокувати громадськість витягнутими на Василя Пісного «викривальними» відомостями. Йому не захотілося переконатися в тому, що кримінальна справа проти Василя Пісного свого часу була сфабрикована, невинність генерал-лейтенанта визнана Генеральною прокуратурою, а ті, хто його переслідував, кинувши на два місяці в буцегарню, понесли заслужену відповідальність. Він чомусь проігнорував офіційні відомості про те, яке справді майно належить начальнику департаменту, приписавши йому чуже. Та ж історія і з нерухомістю. Ще й виставив у неприглядному світі в пасквільній побрехеньці членів родини Василя Пісного.

Важко припустити, що О. Онисько належить до тих наївних керівників, які не знають, що за будь-які наклепи доведеться відповідати. А якщо не належить (а про це свідчить і його виступ на прес-конференції, де він намагався ще більше облити брудом Василя Пісного), то його замовлення брехливої статті – осмислений хід, яким він, виконуючи чиєсь закулісне замовлення, намагався безпідставно очорнити людину і завадити його призначенню на посаду.

Те ж саме можна сказати й про авторів наклепу О. Губицьку й Н. Онисько. Поверховість аргументації і непрофесіоналізм відчувається в кожному їхньому виступі. Скажімо, О. Губицька спочатку заявила, що вони «не знали, що В Пісний потрапить до Києва» і тут же визнала: «Весь цей час ми збирали інформацію, готували й чекали, коли його призначать». Автори не поспішали, вичікували моменту, саме того, коли можна буде відкрито під пасквільною статтею звернутися до міністра з вимогою не призначати Василя Пісного, розраховуючи, що їхні наклепницькі факти вплинуть на А. Авакова. А О. Онисько ще додав: «Їм вигідніше було нам (тобто, тим хто реально замовив наклеп) продати, ніж у себе опублікувати». Ніхто не сперечається, що підштовхнути на виконання такої брудної й непрофесійної роботи, журналісток могли додаткові стимули. Як зізнався один із львівських журналістів-корифеїв, перед масовим викидом наклепницької статті О. Губицької та Н. Онисько у львівських ЗМІ до нього теж підходили певні особи і пропонували за цю ж роботи $20 тисяч. Що й казати, заманлива пропозиція, але для недалекоглядних і наївних, хто не усвідомлює своєї ролі в журналістському світі й не думає про відповідальність. І для тих, хто не любить перед тим, як зробити крок, переконатися в його законності. Адже пленум Верховного Суду України чітко означив, хто відповідає у разі публікації недостовірних і негативних відомостей. І такими є автори статті та власники інтернет-сайтів, які наважились її опублікувати, не кажучи вже про замовників.

На цьому фоні дивним виглядає й виправдання шеф-редактора ТРК «Люкс» Парасковії Дворянин, яка заявила: «Хочу доповнити, що якщо брати наш ефір, то ми про Пісного писали так само, як і про всіх інших осіб, які можуть стати керівниками обласної міліції». От тільки чомусь про інших такого масиву брехливого негативу, як про Василя Пісного, виплеснуто не було.

Взагалі поведінка всіх тих, хто вирішив за тільки їм відомим мотивам стати дотичним до поширення брехливої інформації, нагадує шолудивих пустунів. Які спочатку зробили пакість, зрозуміло, що не за просто так, й тішаться, як недалекоглядні. О. Онисько в феєричні ейфорії після того, як довідався, що В. Пісний подав позов до суду про захист честі й гідності, ще не усвідомлюючи серйозність наслідків, у якійсь малозрозумілій браваді у «Фейсбуці» на своїй сторінці 11 квітня прокоментував: «Такий молодець Пісний ))) фактично визнав, що усе правда, але після цієї статті спати не може ))». А через кілька днів додав: «Як плещуть злі язики, прізвисько «Антибіотик» (саме цим, вигаданим самими журналістами прізвиськом для В. Пісного, вони намагалися продемонструвати свою обізнаність у наклепницькій статті) він заробив не за наркотики чи інші фармпрепарати, як можна було б подумати, а за особливий талант «рішати питання». І тим самим О. Онисько сам визнав свої джерела – «злі язики», якими, вочевидь, наймані ним журналісти користувалися при зборі наклепницьких фактів.

Щоправда, коли ініціатори написання й поширення пасквілю ознайомилися з позовною заявою, їм стало не до бравади. Згас і запал, з яким спочатку кожний з них намагався видати уявне за дійсне. Адже більшість фактів, як з’ясувалося, не підтверджено жодним документом, а лише свідчать про розрахунок на незграбне навмання. І враз розвіялась, наче міраж, та «впевненість у фактах, які вони опублікували». А захланність, якою вони намагалися прикритися й яку приписували іншому, насправді виявилась захланністю невігластва, на яку сподівалися і яку їм очевидно пообіцяли закулісні замовники.

Петро ОНИЩАК. КОМПРОМАТ Украины и России

 

Опубликовано в Новости Украины, Киева
«Дерьмудерьмо»: запорожцы высказали своё отношение к Артему Тимченко Батальйон територіальної оборони Києва відправляється воювати на Донбас Бахматюк увеличил выручку от экспорта яиц в 1,7 раза Бахматюк увеличил чистую прибыль на 40% В Администрации Президента готовят кабинет для жены Порошенко Василь Пісний: «В яку галузь чи міністерство сьогодні не заглянь – усюди неймовірні зловживання» В защиту Диванной сотни Вся правда о лжепокушении на Геннадия Кернеса Глава Нацкомфинуслуг крышует коллекторов? Заместителем главаря террористов Стрелкова – Гиркина стал донецкий писатель – фантаст Федор Березин Захланність невігластва Знущальний реверанс Кавалерійське фіаско Пісного Какой главой НБУ будет Валерия Гонтарева Клюев Януковича превратился в Иванчука Яценюка Коломойский и группа «Приват» Что задумал «серый кардинал» Украины? Часть 1 Кто планирует поджог «украинского Рейхстага»? Левочкин подвел Махницкого под «вышку» Бойко Ляшко никому не отдаст «свою» землю Только своим! Олег Паракуда: коррупционер как борец против коррупции Петя услышит каждого или он обречен Писарь Януковича делает из киевлян стадо свиней Плохие предсказания для Порошенко Екстрасенсы говорят о черном знаке в день инагурации Правопорядок поДНРівськи: бойовики викрали міліціонерів, які зробили зауваження підліткам Пісний пасквіль на випередження Репрессии в Донбассе: Россия пытается надолго ослабить Украину Тарас Чорноиван: Топменеджер Денис Бродский месяц проработал на госслужбе и уволился изза разногласий с Яценюком и Паракудой Фото с Яценюком – единственное доказательство, что я участник АТО
кредит от Сслоан